Комунальний заклад "Гімназія "Інтелект" Кропивницької міської ради"

 





Управлінська діяльність

 

   Модель організаційної структури управління

 

  СТАТУТ

    комунального закладу «Навчально-виховне  об’єднання –

   «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 31, з гімназійними класами, центр дитячої та юнацької   творчості «Сузір'я» Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»

https://drive.google.com/file/d/0B2PuUI3GbOvHckhrYzFaekhyOVk/view?usp=sharing

 

Угода між школами

Наша школа та Веселівський навчально-виховний заклад "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад" Кіровоградської райдержадміністрації" уклали угоду про проспівпрацю.

Мета угоди:

1. Співробвтництво сторін щодо створення умов для навчання молодших школярів, формування у дітей пізнавальних можливостей, потреб, ключових компетентностей, які передбачають їх особистістно-соціальний та інтелектуальний розвиток, що формуються на міжпредметній основі та є інтегрованим результатом предметних і міжпредметних компетенцій.

 

Організація шкільного колективу

Організація шкільного колективу — це діяльність керівника школи в напрямку узгодження та координації дій всіх учасників навчально-виховного процесу, що сприяє високій результативності спільних зусиль. Організація колективу передбачає добір кадрів відповідно до штатного розкладу, визначення завдань та умов для їх виконання, внутрішню координацію персоналу. Діяльність керівника з вироблення у колективі властивості зберігати свою цілісність на підставі спільної мети та завдань діяльності, прагнень, інтересів, переконань, бажань всіх членів колективу — це згуртування. Керівник повинен постійно тримати в полі зору активізацію — вид діяльності, який передбачає вплив на мотиваційну сферу вчителів з метою підтримки оптимального трудового напруження. Удосконалення — це діяльність керівника щодо забезпечення оновлення й розвитку шкільного колективу та його діяльності. Розширення прав та обов'язків шкільного колективу, створення умов для співпраці та децентралізації шкільного управління забезпечують розвиток самоуправління.

Еволюція теорії та практики менеджменту свідчить про тенденцію пси­хологізації управлінської діяльності, увагу до фактора «людина», про розбудову суб'єкт-суб'єктних стосунків, удосконалення особистого стилю діяльності керівника.

Фасилітатор (від англ. facilitateполегшувати, сприяти) — той, хто «полегшує життя». Це поняття вже досить міцно закріпилось у педагогіці. Учитель-фасилітатор надає учням можливість розвинути свої здібності, потенційні можливості; він не нав'язує, не тисне, а навчає вчитись, веде до успіхів. Останнім часом все частіше вживають термін «фасилітатор» відносно керівника освіти.     Керівник-фасилітатор—це керівник-лідер, який створює команду, запроваджує в організації корпоративні принципи, реалізує мотиваційний підхід до управління. Фасилітативне управління дає можливість утримувати певну рівновагу між цілями і результатами, яких необхідно досягти, та можливостями реальних людей і способами досягнення. Проте іноді результат такого управління вкладається у формулу Б. Керна:

  1. Сказане — не значить «почуте».
  2. Почуте — не значить «зрозуміле».

3. Зрозуміле — не значить «узгоджене».

4. Узгоджене — не значить «зроблене».

5.Зроблене зараз — не значить, що робитиметься завжди

 

Управління навчальним закладом: культурологічний аспект

Актуальність проблеми дослідження організаційної культури навчального закладу та управління нею є незаперечною з огляду на такі явища, як: зміни в завданнях та змісті діяльності сучасної школи, необхідність формувати систему цінностей колективу, прагнення створювати позитивний імідж кожному педагогу та закладу в цілому. Процеси удосконалення організаційної культури повинні бути керованими. Відтак, великого значення набуває роль керівника в інтеграції та координації зусиль персоналу щодо розвитку внутрішньошкільної культури.

Культура властива будь-якій формі людського існування, вона є не­від'ємним атрибутом будь-якого суспільства, виступає як засіб організації людської життєдіяльності; культура представлена системою духовних цінностей, соціальними нормами, правилами поведінки, ставленням людей до себе та оточуючих тощо.

Організація — це складний організм, життєвий потенціал якого підтри­мується саме культурою: культурою норм, традицій, принципів стосунків між людьми. Таким чином, культуру можна вважати визначальною озна­кою організації.

Основними атрибутами організаційної культури є такі:

  1. Загальнолюдські цінності, до яких належать здоров'я, сім'я, дружба тощо.
  2. Ціннісні професійні орієнтири, які допомагають людині відповідно поводитись: педагогічна етика, гідність, рівень знань учнів та ін.
  3. Символи, що вміщують зовнішні фактори поведінки (мова, оформлення, традиції, легенди організації і т. д.).

На поверхні ми бачимо саме «символи». їх зумовлюють професійні орієнтири. Проте вони породжені базовими цінностями.

Згідно із загальновизнаною типологією організаційної культури за К.Ханді, виділяються чотири її типи:

  1. Рольова культура. Орієнтована на виконання процедур і правил, основна її особливість полягає у виділенні ролі (владних повноважень, місця в організаційній ієрархії) для кожного члена організації. Професіоналізм керівника у такій організації буде полягати у вмінні визначити роль кожного та організувати відповідну систему взаємодії персоналу, створити систему контролю за дотриманням правил та інструкцій.
  2. Культура «ордену». Для цього типу культури характерним є те, що цент­ральною фігурою організації є керівник. Він має не тільки формальну владу, але так само є неформальним лідером. Тому організація орієнтована на його цінності, уявлення, сподівання, бажання. Завдання керівника полягає в тому, щоб скористатись рівнем свого авторитету й забезпечити розвиток культури організації, створити навчальний заклад з інноваційним наповненням.
  3. Культура, орієнтована на діяльність. Відсутність чіткої ієрархії замінюється групуванням зацікавлених людей навколо спільної проблеми.

Носієм влади стає особа, яка бере на себе відповідальність за вирішення задачі та результати спільної діяльності. Основне завдання керівника — створити умови для роботи, розробити систему стимулів та заохочень, підтримувати командну роботу та інформаційний обмін з г ми групами.

 4. Культура індивідуальності. Організація орієнтована на людину, її особисті досягнення, успіх, професіоналізм. Для даної культури характерні  нестійкі форми та неформальні стосунки між членами організації, вища цінність — автономія людини. Усі самі по собі. Завдання керівника — усіляко сприяти підвищенню особистої компетентності кожного члена організації.

Слід зазначити, що в організації існують елементи різних культур, потрібно говорити лише про домінування певної на даний час.

Підвищення компетентності керівника щодо управління культурою організації вимагає як оновлення культурологічних знань, так і вдосконалення практичних умінь. Наприклад, необхідно:

  • ввести кожного нового працівника в систему цінностей та пріоритетів організації;
  • чітко визначити посади, обов'язки, значення роботи, яку слід викону­вати;
  • залучати персонал до з'ясування перспектив організації;
  • встановити гнучкі горизонтальні зв'язки та стосунки в колективі;
  • здійснювати не тільки жорстке «кабінетне» управління, а й ситуаційне на робочих місцях;
  • підтримувати колективну творчу роботу;
  • заохочувати співуправління, ініціативу «знизу»;
  • формувати позитивний імідж кожного працівника та педагогічного колективу закладу тощо.

Керівник організації, маючи владу й лідерські позиції, може впливати на культуру очолюваної ним організації. Але вплив керівника тільки на зовнішні символи не створює умов для вдосконалення організаційної куль­тури, тим більше, що культура організації взагалі має дуже низьку динаміку і змінюється повільно.

Управління культурою організації реалізується через систему роботи керівника, яка передбачає такі обов'язкові дії, як:

  • згуртування людей навколо спільної цікавої справи;
  • заохочення до розробки стратегічно важливих рішень;
  • створення творчого середовища;
  • приділення уваги мікроклімату, стосункам, традиціям;
  • відкритість до конструктивної критики, пропозицій щодо удоскона­лення управління організацією;
  • проведення обговорень, диспутів;
  • створення умов для кар'єри, посадового зростання, підвищення про­фесіоналізму;
  • моніторинг якості роботи персоналу;
  • створення надійної системи мотивації та стимулювання тощо.

      Сучасного керівника іноді називають «соціальним архітектором», підкреслюючи його призначення — формування культури організації. Відтак, його основними інструментами управління будуть культурно-етичні, а не адміністративно-командні методи керівництва. Компаративний аналіз даних методів представлено в таблиці

Таблиця

Методи керівництва

 

Адміністративно-командні методи керівництва

Культурно-етичні методи керівництва

Наказовий стиль під час спілкування

Доброзичливий стиль спілкування

Одноосібне кабінетне управління

Робота разом з персоналом

Самостійне прийняття рішень

Обговорення рішень з безпосередніми виконавцями

Не припускається вільне висловлювання думок

Повага до думок інших, прихильне ставлення до конструктивної критики

Розпорядження, накази

Переконання, мотивація

Епізодичні доручення персоналу

Робота в команді

Режим інструкцій, правил, норм, стандартів

Відкритість для нових ідей, пошуку, творчості

Удосконалення формальної структури колективу

Розвиток неформальної структури колективу

 

Таким чином, особливості сучасного керівника пов'язуються із демок­ратичними способами організації стосунків у колективі, здатністю до оновлення власної діяльності та управлінням культурою організації. Зворотний бік демократичної поведінки керівника:

• персонал сприймає скорочення дистанції між ними і керівником як слабкість керівника, невміння самостійно вирішити проблеми, лібералізм та загравання в колективі;

• персонал підтримує неформального лідера з авторитарною поведінкою як такого, що здатний навести порядок.

Довжина  дистанції між керівником та педагогом вимірюється такими показниками, як:

  • можливість заперечити керівникові;
  • кількість рівнів управління;
  • доступність керівника;
  • тенденції децентралізації;
  • форми спілкування;
  • вимоги до зовнішнього виду та поведінки педагогів;
  • посадові переваги;
  • наявність спільних цілей діяльності;
  • методи управління тощо.

Лідерство передбачає несиловий вплив на персонал; як правило, воно будується на стосунках «лідер — послідовники».

Стиль керівництва значною мірою обумовлюється зрілістю послідовників. Вони виділяють чотири рівні зрілості персоналу та чотири відповідних стилі керівництва, які представлено у таблиці

Таблиця 

Рівні зрілості персоналу та відповідні стилі керівництва

 

Зрілість послідовників

Стилі керівництва

1

Здатні до роботи незначною мірою. Працювати бажають рідко

Вказівний: даю завдання та перевіряю виконання

2

Певною мірою здатні до роботи. Іноді бажають працювати

Переконуючий: пояснюю та переконую

3

Здатні до роботи. Часто бажають працювати

Партнерський: допомагаю в роботі, виступаю як партнер

4

Значною мірою здатні до роботи. Як правило, бажають працювати

Делегуючий: делегую повноваження, переключаючись із задачі на людину та розвиток організації

 

Кодекс психологічно грамотної поведінки

Вид поведінки керівника

Зміст управлінської

поведінки керівника

Позитивне ставлення до людини

Спочатку «полюби людину», зроби своїм другом і звертайся до кращих рис її особистості

«Ви»-підхід

Стань на місце людини; і тільки звідти побачиш, що необхідно робити

Трансакція

Поводься так, щоб не обманути людські сподівання

Почуття

Керуй своїми та чужими емоціями, не давай їм «розгулятись»

Проблеми-люди

Розділяй людей і проблеми, які вирішуй конструктивно

Інтереси

Іди від позиційної війни у галузь загальних інтересів; шукай спільне, а не відмінне в інтересах; шукай способів задоволення спільних інтересів

Контраргументація

Переконуй не своїм тиском, а вплітай свої аргументи у тканину роздумів іншого

Пастка відповідальності

Бери на себе відповідальність за все, що відбувається

Множинність варіантів

Шукай не одну, а багато альтернатив: чим їх більше, тим вища вірогідність якісного розв'язання конфліктів і протиріч

Невербальні засоби спілкування

Вгадуй «мову» тіла партнера; підлаштовуйся під нього, враховуючи його стан

Зворотний зв'язок

Встановлюй зворотний зв'язок у контактах з людьми, не оцінюй їх особистості, а оцінюй обставини

Розуміння

Не піддавайся ілюзії розуміння, уточнюй зміст сказаного; переводь неякісну інформацію в якісну

Результат

На початку будь-якого спілкування точно визнач, у яку «гавань ти пливеш»; говори про свої цілі як про бажаний результат; говори мовою конкретики

Суб'єктивність

Уникай суб'єктивності у своїх оцінках і доведеннях; шукай об'єктивний ступінь для узгодження; не плутай факти і думки про людей; пропонуй лише те, що сприймає партнер

Терпіння

Будь терплячим до людей і до протиріч життя; сам викладай свої «плюси» і «мінуси»; пам'ятай, що немає гарних або поганих рішень

 

Останнім часом досить поширеним став корпоративний підхід до управління. Корпоративна культура означає передусім атмосферу організації, прояв матеріального та духовного життя. Корпоративна культура відображає індивідуальність корпорації, проявляється у поведінці службовців, їх взаємодіях, сприйнятті себе та оточуючого середовища.

Функції корпоративної культури

  1. Накопичувальна функція — продукування та накопичення духовних цінностей.
  2. Оцінно-нормативна функція, яка полягає у порівнянні реальної поведінки людини з нормами культурної поведінки.
  3. Світоглядна функція —корпоративна культура дозволяє визначитись із сенсом життя, впливає на світогляд.
  4. Комунікативна функція забезпечує взаєморозуміння та взаємодію членів колективу на підґрунті спільних цінностей.
  5. Функція суспільної пам'яті передбачає збереження та накопичення , досвіду, традицій.

Цілеспрямована та планомірна робота керівника з формування організаційної культури навчального закладу, яка ґрунтується на знаннях культурологічних аспектів діяльності та поведінки людини, удосконаленні культури управління, сприятиме створенню гарного соціально-психологічного мікроклімату, результативності роботи педагогічного колективу та позитивному іміджу закладу, керівника та кожного вчителя.

Концепція партисипативного управління

Людина в організації проявляє себе не тільки як виконавець певної роботи чи певної функції. Вона проявляє зацікавленість в тому, як організована її робота, в яких умовах вона працює, втому, як її робота впливає на діяльність організації. Тобто у неї є звичайне прагнення брати участь у процесах, які протікають в організації та пов'язані з її власною діяльністю в організації.

Концепція партисипативного управління випливає із положення, що якщо людина зацікавлено бере участь у різного роду діяльності організації, то вона тим самим отримує від цього задоволення, працює з більшою віддачею, краще, якісніше і продуктивніше. По-перше, вважається, що партисипативне управління, відкриваючи працівнику доступ до прийняття рішення з питань, пов'язаних з його діяльністю в організації, мотивує до кращого виконання своєї роботи. По-друге, партисипативне управління не тільки сприяє тому, що робітник краще справляється зі своєю роботою, але й призводить до більшої віддачі, більшого внеску окремого робітника в життя організації.

Спочатку розповсюдження партисипативного управління пов'язувалось тільки з покращенням мотивації робітників. Останнім часом партисипативне управління все більш пов'язується з оптимізацією

Цілеспрямована та планомірна робота керівника з формування організаційної культури навчального закладу, яка ґрунтується на знаннях культурологічних аспектів діяльності та поведінки людини, удосконаленні культури управління, сприятиме створенню гарного соціально-психологічного мікроклімату, результативності роботи педагогічного колективу та позитивному іміджу закладу, керівника та кожного вчителя.

Історична довідка: виникли в Японії у 1962 році; об'єднують 8 млн японських робітників; вирішують проблему участі персоналу в управлінні; з 1974 року поширюються і в США, де також декілька мільйонів працівників спільно з управлінцями розв'язують проблеми підвищення якості виробництва.

Правила управлінської діяльності

    Ефективність управлінської діяльності забезпечується дотриманням  певних правил, як-от:

  • простота структури управління;
  • прозорість цілей та завдань управління;
  • мінімальна кількість проміжних ланок;
  • невеликий штат управлінської команди;
  • ідентифікація особистих інтересів працівників з успіхом загальної справи;
  • гнучкість вертикальних та горизонтальних зв'язків та ін.

 

   Стратегічні задачі управління — це передусім:

1.     Удосконалення структури школи:

  • розвиток мережі класів, встановлення оптимального співвідношення між класами для обдарованих дітей, базової підготовки та комплексу чого навчати;
  • удосконалення «суб'єкт-суб'єктних» стосунків на всіх рівнях управління;
  • розвиток формальної та неформальної структури закладу;
  • розвиток системи освітніх послуг, маркетингу.

2.     Підвищення якості змісту освіти:

  • забезпечення оптимального співвідношення змісту освіти і запит особистості;
  • розвиток професіоналізму вчителів через засвоєння нового;
  • забезпечення когнітивного та креативного розвитку учнів;
  • розвиток персонологічного підходу до навчання за індивідуальним проектами;
  • удосконалення науково-методичного забезпечення навчального процесу.

3.     Удосконалення організації навчального процесу:

  • формування мотивації школярів до самовдосконалення;
  • створення умов для переходу до особистісно орієнтованого навчань
  • розвиток ділової стратегії «вчитель — учень»;
  • засвоєння дослідницького підходу до управління;
  • створення системи стимулювання інноваційної діяльності педагогів.

4.     Удосконалення організації виховного процесу:

  • формування у школярів позитивного ставлення до навчання, школи;
  • створення, збереження і розвиток традицій у школі;
  • формування організаційної культури школи;
  • розвиток дитячого самоуправління та співуправління;
  • формування фізично, психічно та морально здорової особистості.

5. Удосконалення управлінської діяльності:

  • нова філософія мислення;
  • концептуальність;                          
  • оновлення методів, технологій діяльності;  
  • утвердження лідерської позиції.

/li заохочення до розробки стратегічно важливих рішень;/b/tr/p

 

Простір для життєвого вибору

Тиханська T.I. - директор загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №31 Кіровоградської міської ради Кіровоградської області, вчитель вищої категорії, відмінник освіти України

 

Найбільша насолода у житті – зробити те, про що кажуть: це зробити неможливо.

Вальтер Багехот

Зараз ми живемо в часи динамічних перетворень. На наших очах змінюється держава, область, місто, змінюються взаємозв'язки освіти і суспільства загалом. Те, ш;о ви знали сьогодні, завтра може не збігатися з тим, що стало відомо наступного дня. Як бути школі? Чекати вказівок? Мріяти про школу майбутнього? У нас немає часу! Ми не можемо мріяти, ми починаємо діяти!

У нашій школі склалася своя концепція бучення розвитку закладу. Поставили
ми за мету створити таку школу, яка буде затишною, наповненою добром,
радістю, сердечністю, любов'ю. Це школа для дитини, яка буде жити в гармонії із
собою, природою, світом. Це школа духовного і фізичного здоров'я. Школа
творчої самореалізації педагогів. Школа сучасної демократичної особистості.
Школа віри в щасливе майбутнє. Школа життєрадісності, оптимізму.

За 2005-2006-2007 н. роки здійснюється поступовий перехід загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №31 у навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа  І-ІІІ ступенів №31 – гімназія – центр дитячо-юнацької творчості» Кіровоградської міської ради Кіровоградської області, на базі школи апробовується науково-дослідна, експериментальна робота з проблеми: «Розробка моделі школи культури здоров'я». (Схема №1, 2, 3)

Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 09.10.2006 року №689 «Про проведення дослідно-експериментальної роботи на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №31 м. Кіровограда» на базі закладу проводиться дослідно-експериментальна робота з проблеми: «Розробка моделі школи культури здоров’я» за темою: «Формування духовно-моральної компетентності учня в умовах школи культури здоров’я»; школі надано статус експериментального навчального закладу Всеукраїнського рівня.

Формування у дітей, педпрацівників, батьків позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, культуру здоров'я шляхом впровадження інноваційних технологій навчання та виховання є основним завданням навчального закладу.

За підсумками III етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту сучасної
моделі-Школи сприяння здоров’ю загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №31
стала переможцем у 2006 році та є дійсним членом Європейської та
Національної мережі шкіл сприяння здоров’ю (наказ Міністерства освіти і
науки України від 02.11.2006 року №740 «Про підсумки проведення
Всеукраїнського конкурсу-захисту сучасної моделі навчального закладу-Школи
сприяння здоров'ю у 2006 році»).

На  сьогоднішній  день  проблема  збереження  здоров'я  дітей  та  молоді   є надзвичайно актуальною для всього людства.

Тому тема, над якою працює наша школа відповідає людинознавчому аспекту: «Формування духовно-моральної компетентності особистості учня в умовах школи культури здоров'я» .

Виховання і навчання – соціокультурний процес, своїми коріннями він пов'язаний з історико-культурним досвідом цивілізації, духовними традиціями народу. Виховання - термін первинний, який визначає характер навчання і освіти в кожний конкретний культурно-історичний період. Сутність виховання в окультуренні, самовдосконаленні, трансформації духу особистості. Оскільки людина є продукт культури, то виховання і навчання організаційно пов'язані з ідеями гуманізму. Духовно-моральна компетентність особистості учня спирається на гуманістичні концепції суспільного розвитку. Гуманізація навчання і виховання полягає в тому, що вони є засобом самопізнання і самовиразу кожної особистості.

Наші прагнення, наша гіпотеза, та найвища сходинка, яка була і є предметом глибоких наукових досліджень людства - універсалізм (універсальність людського буття). По суті, у всі історико-культурні епохи, у всіх культурах ішла мова про одне й те ж - проблема усвідомлення людиною свого буття і місця в світі, таємниця своєї єдино природності з світом, своєї причетності до світу як нескінченно цілого.

Ми цінуємо почуття незалежності, яке поєднується з відповідальністю за виконання своїх обов'язків, заохочуємо індивідуальні інтереси, шануємо допитливість, потяг до знань.

У школі панує тверде переконання, що кожен учень – це унікальна й неповторна індивідуальність. Тому пріоритет вільного розвитку особи є базовим принципом побудови освітньої системи закладу. Наше завдання – зрозуміти кожну особистість та виявити до неї повагу. Головна мета полягає у створенні атмосфери турботи й підтримки учнів, яка сприяла б розвитку їхніх можливостей, задовольняла їхні інтелектуальні, оздоровчі, емоційні й соціальні потреби.

Ми прагнемо здійснювати виховання здорового способу життя через насичення змісту всіх предметів валеологічним змістом.

Школа культури здоров'я №31 м. Кіровограда ставить за мету створити для всіх, хто живе і працює в ній умови, що дають змогу контролювати і поліпшувати своє фізичне та духовне здоров'я. Для цього змінюється структура закладу, вся система викладання, організація навчально-виховної діяльності, що неодмінно спрямовується на розвиток учня та використовується для активних взаємин із соціальним середовищем школи.

Система роботи в напрямку здорового способу життя в школі, як нова галузь, будується на теоретико-методологічних засадах особистісно зорієнтованого гуманістичного підходу до особистості у відповідності з Законом про освіту, змістом виховання у національній школі, на основі Конвенції про права дитини, міжнародних актів і рекомендацій щодо становища дітей і молоді, положень Національної програми «Діти України», національних програм протидії зловживанню наркотичних засобів, профілактики захворюваності на СНІД, боротьби зі злочинністю тощо.

Завдання і напрями діяльності школи передбачається зосередити на:

  • стимулюванні  неповнолітніх  до  здорового  способу  життя  і  позитивної соціальної   орієнтації,   сприянні   валеологізації   навчально-виховного   процесу, навчанні з раннього віку навичкам охорони власного життя і здоров'я;
  • проектуванні та поетапній апробації особистісно зорієнтованого процесу, спрямованого на становлення особистості як суб'єкта життєтворчості;
  • апробації програмно-цільового, мотиваційного управління комплексним реабілітаційним процесом;
  • визначенні педагогічних можливостей закладу у фізичному, інтелектуальному, духовному, соціальному розвитку і саморозвитку особистості учня;
  • актуалізації змісту навчально-реабілітаційного процесу, створенні умов для розвитку життєвої компетентності вихованців;
  • розробці системи диференційного медико-психологічного вивчення порушень у розвитку різних груп дітей, з метою виявлення особливих
    загальноосвітніх потреб кожної дитини і створення індивідуальної комплексної програми;
  • освоєнні нових підходів підвищення педагогічної, психологічної, медичної культури, компетенції працівників школи;
  • розвитку активних форм і методів підвищення інноваційної культури педагогічних та медичних працівників;
  • створенні розвивального, комфортного середовища і системи психолого-педагогічної підтримки і захисту учнів;
  • створенні умови для формування позитивних якостей особистості в процесі різноманітних видів трудової, навчальної, позашкільної й іншої діяльності, які сприяють інтелектуальному, морально-етичному естетичному розвитку, виробленню стійкості до негативних впливів;
  • наданні комплексної психолого-педагогічної та медико-соціальної допомоги тим неповнолітнім, які її потребують;
  • забезпеченні адекватної соціальної реабілітації неповнолітніх, які вчинили протиправні дії або зловживають психоактивними речовинами;
  • розробці та впровадженні в практику закладу сучасного моніторингу, діагностики і корекції стану здоров’я дітей;
  • визначенні пріоритету у педагогічній роботі з батьками і громадськістю, формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя;
  • дослідити:
  • яким чином шкільне середовище сприяє формуванню здорового способу життя;
  • як це середовище забезпечує та підтримує здоров’я свого персоналу, учнів, батьків;
  • які шкільні правила, умови належить змінити, аби створити соціальне та фізичне середовище, яке б найкраще сприяло зміцненню фізичного та духовного здоров’я.

Наша школа - це передусім навчально-виховний заклад, що сприяє духовному здоровому становленню особистості учня, створенню умов для його самореалізації у різних видах творчої праці; задоволенню його потреб та інтересів.

Особистісно орієнтований підхід у навчально-виховному процесі здійснюється за наступними напрямками:

  • в кожному учневі вчитель бачить неповторну індивідуальність;
  • педагог спирається на емоційну сферу дитини, розвиває її гуманістичні почуття;
  • вчитель   вводить   учнів   у   різноманітні   педагогічні   ситуації  особистісного вибору, співпереживання гарантованого успіху;
  • активно впроваджується особистісно зорієнтоване спілкування;
  • забезпечується звернення дитини на саму себе;
  • культивуються діалогічні форми педагогічної взаємодії вчителя з учнями як домінуючого виду навчально-виховного спілкування;
  • забезпечується орієнтація на виявлення власних моделей учіння школяра, тобто найбільш ефективних для нього способів пізнання дійсності.

У нашій школі педагог і вихованці - активні співучасники процесу навчання в усіх його компонентах: від планування мети до контролю одержаних результатів.

При плануванні всіх ділянок роботи закладу особливу увагу звертаємо на відродження і утвердження духовної культури, формування фізично здорового, духовно багатого покоління, яке шанує свою громадянську, національну і особисту гідність, виявлення працелюбності і здатності до самонавчання і самовдосконалення; формування основ здорового способу життя, екологічного і економічного світогляду, необхідних для успішної соціальної орієнтації молоді.

Школа не обтесує і не обламує дитину, а сприяє розвитку її творчих сил, визнає право на свободу фізичного і духовного розвитку, поважає особистість, виховує в дусі поваги до прав людини.

Сьогодні можна сказати, що здоровий спосіб життя - це людська діяльність, переосмислена крізь призму профілактичних заходів. Шкільний вік - важливий етап у житті людини, протягом якого здійснюється поступовий перехід від інфантильного до нового, «зрілого» рівня функціонування більшості систем організму.

Основні напрямки роботи нашого закладу на здоровий спосіб життя:

  • введення дисциплін валеологічного спрямування;
  • впровадження в систему навчально-виховного процесу здоров'язберігаючих технологій;
  • моніторинг стану здоров'я учнів;
  • вибір оптимальних педагогічних технологій, навчальних програм;
  • організація особистісно орієнтованого навчання з урахуванням індивідуальних можливостей учня;
  • навчання методам самодіагностики, самоконтролю та самокорекції;
  • створення комфортного психологічного середовища для учнів і вчителів;
  • організація системи   корекційних і реабілітаційних заходів щодо збереження здоров’я дітей;
  • використання національних етновалеологічних цінностей, традицій;
  • формування ціннісних орієнтацій на збереження здоров’я та прищеплення наукових і гуманних поглядів на своє здоров'я та здоров'я оточуючих.

Формування здорового способу життя є за своєю сутністю системоутворювальним проектом, який спрямований на діагностику, корекцію функціонального, психофізіологічного та духовно-морального стану людини.

Системність полягає у взаємопогоджених знаннях, уміннях та навичках,
сформованих у дітей та молоді, які забезпечують необхідний рівень їх
працездатності, моралі та духовності. Для цього необхідні знання основних
положень фізіології, психології людини, інших суміжних дисциплін, які в сукупності дозволять реалізувати необхідні здоров’язберігаючі, здоров’язміцнюючі, здоров’я-формуючі технології щодо свідомого ставлення до власного здоров'я і проявлятися у відповідних позитивних вчинках і діях.

Ми збираємо ентузіастів-педагогів, вчимося вчити учнів на основі передових освітніх технологій.

з першого вересня 2005 року в загальноосвітній школі І-ПІ ступенів №31 розпочала роботу творча лабораторія за темою: «Оздоровчий тренінг під час навчання грамоти», керівниками якої є Бондаренко С.В., кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри теорії і методики олімпійського та професійного спорту КДПУ ім. Володимира Винниченка та Зосім В.М., учитель вищої категорії початкових класів ЗОШ №31.

Метою роботи лабораторії є забезпечення здоров'я дітей, що пішли до школи. Так, як зоровий аналізатор - найнепідготовленіший і найчутливіший до навчальних навантажень орган дитини, яка вперше сідає за шкільну парту, тому навчальна програма оздоровчого тренінгу передбачає розробку комплексної методики, що включає дидактичний, оздоровчо-тренувальний, гігієнічний та діагностично-контролюючий компоненти.

До комплексу фізкультхвилинок включаються як традиційні фізичні вправи, так і різноманітні види зорових вправ. В комплексах фізкультхвилинок -загальнорозвиваючі, відновлюючі, а тренувальні зорові вправи подаються останніми, оскільки їх ефективність набагато вища після активізації рухової функції і функції кровообігу.

Особливістю зорових ігрових вправ є те, що вони здатні концентрувати увагу учнів, дисциплінують їх, а отже, сприяють оптимальному входженню дітей в подальшу навчальну працю.

За учнями систематично проводяться спостереження для визначення працездатності під час навчальних занять.

Обов'язковим моментом оздоровчих тренінгів є виконання коректурних проб – зрізу рівня зорової працездатності дітей.

Всі діагностичні матеріали узагальнюються. На їх основі, у разі необхідності, проводиться педагогічна корекція.

Школа навчає, як бути здоровим; вона виходить із уявлення про здоров'я як єдину цілісну структуру, що складається із взаємозалежних частин, функціональних систем у їхній тісній взаємодії з навколишнім середовищем.

Ми виявляємо такі складові здоров'я: фізичне, психічне (емоційне, інтелектуальне), соціальне, розумове, особистісне, духовне.

Під фізичним аспектом здоров'я розуміємо те, як функціонує організм, ступінь виснаженості його функціональних систем, узгодженість в роботі, стан антропометричних даних, адаптаційно-пристосувальні можливості, норми адаптації.

 

Під інтелектуальним аспектом здоров’я розуміємо те, як ми засвоюємо інформацію, користуємося      одержаною         інформацією, поширюємо необхідні уміння щодо здобуття знань з різноманітних джерел і вміння користуватися ними на благо свого організму.

Емоційний аспект здоров’я означає

розуміння своїх почуттів і вміння виражати їх. Знання самого себе й ставлення до самого себе і до людей допомагає виражати свої почуття в зрозумілій для інших формі.

Соціальний аспект здоров’я передбачає усвідомлення себе як особистості з урахуванням статі (чоловічої або жіночої) і взаємодії у сучасному суспільстві. Необхідно розуміти, наскільки важлива культура спілкування в сім'ї, з друзями і в школі. Тому необхідно кожній дитині постійно розвивати й удосконалювати навички спілкування.

Особистісний аспект здоров’я передбачає усвідомлення себе як особистості, розуміння того, як розвивається наше «Я», чого ми намагаємося досягти. До поняття «здоров’я особистості» входять процеси розвитку самовідчуття і самореалізації. Кожна дитина  реалізується по-своєму, і спосіб самореалізації залежить від того, що вона цінує і чого хоче домогтися для себе й суспільства. Ми самі визначаємо для себе те, що дає почуття найбільшого задоволення.

Духовний аспект здоров’я відбиває суть нашого буття. Це кредо нашого життя, яке забезпечує цілісність нашої особистості, це стрижень, що дає можливість зрозуміти інші п'ять аспектів здоров’я і на основі цих знань реалізувати принципи здорового способу життя.

В нашій школі фізичне виховання дітей є складовою системи народної освіти, важливим компонентом гуманітарного виховання дітей; формування у них патріотичних почуттів, фізичного та морального здоров’я, вдосконалення фізичної і психологічної підготовки до активного життя і професійної діяльності. Ідеологічною основою фізичного виховання дітей у закладі є загальнолюдські та гуманістичні цінності.


Фізичне виховання в закладі ґрунтується на принципах   індивідуального   та   особистісного підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних засобів і форм фізичного вдосконалення, безперервності цього процесу.

Критеріями ефективності фізичного виховання дітей є рівень фізичного розвитку та показники їхнього здоров'я, грамотність щодо використання ними основних засобів і форм фізичного виховання, дотримання здорового способу життя, відсутність негативних звичок, залучення до процесу фізичного виховання.

На наш погляд, зміст предмету «Фізична культура» в школі має задовольняти інтереси суспільства у всебічному фізичному розвитку особистості, інтереси фізичної культури як соціального явища в її масовому розвитку і використанні як засобу здорового способу життя школярів, зміцнення здоров'я і підтримки творчого довголіття, в індивідуальному розвитку культури тіла, можливості з її допомогою активно брати участь у різних трудових, фізкультурно-спортивних, культурних заходах; забезпечувати формування знань, вмінь і навичок в організації та проведенні самостійних занять, використовування фізичних вправ для цілеспрямованого розвитку фізичних якостей та зміцнення здоров’я, рухової підготовки й культури рухів, формування правильної постави і статури; формувати самостійність учнів та їхню творчість, розвивати мислення і навички міжособистісного спілкування, повагу до себе та оточення, надавати можливість для самоутвердження і сприяти самовиявленню.

Учителі фізичної культури шукають способи взаєморозуміння з учнями. Відомо, що не всім школярам однаково даються фізичні вправи. Часті невдачі окремих учнів можуть викликати у них негативне ставлення до фізичної культури. Щоб приховати свої слабкості та не втрачати престиж серед однокласників, такі учні часто заявляють про свідоме небажання займатися цією «непотрібною» справою. В таких випадках наші педагоги проявляють чуйність та педагогічний такт. Не ображаючи самолюбства учня, вселяють впевненість у його можливості, надають допомогу при виконанні складних вправ, дають підготовчі вправи перед виконанням основних. Корисною є і відверта розмова з такими учнями наодинці про те, як подолати недоліки у фізичній підготовленості, які вправи виконувати з цією метою вдома.

Для фізичного виховання використовуються різноманітні засоби і методи, залучаючи нетрадиційні, котрі спрямовані на реалізацію завдань цього процесу та підпорядковуються його закономірностям. Специфічними засобами фізичного виховання є фізичні вправи, широко застосовуються загальнопедагогічні та валеологічні засоби а також гігієнічні, природничі та інші оздоровчі фактори (активне загартовування, прийоми психогігієни, раціональне харчування та ін. ). Забороняється використовувати засоби і методи, котрі шкодять фізичному та психічному здоров'ю дітей.

Основною організаційною формою фізичного виховання в школі є урок, який має науковообгрунтовану структуру й проводиться фахівцями фізичного виховання згідно з навчальними програмами. Уроки забезпечують дітям базовий обсяг фізкультурних знань, умінь і навичок.

Крім уроків широко використовуються різноманітні позаурочні форми: фізкультурно-оздоровчі заняття в режимі дня, заняття у фізкультурних гуртках (оздоровчі системи) і спортивних секціях, групах загальної фізичної підготовки, групах лікувальної фізичної культури та фізичної реабілітації і коригуючої гімнастики.

Фізичне виховання в школі здійснюється: вихователями, учителями фізичної культури, тренерами, методистами, керівниками гуртків, їм допомагають лікарі, медсестри, фахівці тренажерної техніки, учні, батьки, викладачі педагогічного університету ім. В.Винниченка.

В ході експерименту ми створили авторські програми різних рівнів: спецкурси («Уроки добрих знань», «Нетрадиційні методи і системи оздоровлення», «Організація оздоровчої фізичної культури», «Оздоровчі системи», «Психологічна підтримка творчості», «Програма сім'я», «Адаптивне фізичне виховання молодших школярів»), додатки до програм («Використання прийомів масажу та самомасажу для відновлення фізичної і духовної сили учнів», «Подолання гіперактивності учнів засобами оздоровчих ігор в ГПД», «Оздоровчий тренінг під час навчання грамоти», «Використання краєзнавчих матеріалів», «Соціальна культура та соціальне здоров'я молодших школярів»), реалізація теми закладу проходить в кожному навчальному предметі.

Навчальні програми визначають зміст начально-виховного процесу, рівень знань, рухових умінь і навичок, навчальні нормативи, орієнтири й стимули ефективної фізкультурної та спортивної діяльності їхніх учасників.

Медичні працівники разом з учителями фізичної культури проводять з учнями заняття лікувальної фізичної культури (ЛФК).

Засоби ЛФК - не тільки лікувально-профілактичні, а й лікувально-виховні. Використання ЛФК формує у наших дітей свідоме ставлення до фізичних вправ, загартування організму природними засобами, прищеплює йому гігієнічні навички, передбачає його участь у регуляції свого загального режиму, зокрема, рухового.

ЛФК - це єдиний дійовий засіб лікування сколіозів, артрозів, хондрозів, порушень постави, плоскостопості. Незамінна ЛФК також при лікуванні ожиріння, порушень обміну речовин та захворювань серцево-судинної системи. Широко застосовується ЛФК при лікуванні респіраторних хвороб, при ортопедичних та неврологічних     захворюваннях, травмах.

При розборі основних принципів проведення занять ЛФК наша медична служба використовує структурно-логічну схему: етнологія (з'ясування причин і умов захворювання), патогенез (ознайомлення з глибиною і характером порушень при даних захворюваннях), завдання лікування і методика занять, попередження хвороб і облік ефективності.

Основними принципами використання лікувальної і фізичної культури є цілісність організму (єдність психічного і фізичного), єдність середовища і організму (соціального і біологічного), єдність форми і функції, загального і місцевого, лікування і профілактики.

Лікувальна фізкультура використовує майже всі засоби фізичної культури -
гімнастику, прикладні вправи, ігри, загартування сонцем, повітрям і водою.
Вправи підбираємо, виходячи з медичних показань і протипоказань, певним
дозуванням.

Гімнастичні вправи можуть бути активними й пасивними. Активні вправи виконує сам хворий. Сюди відносять: динамічні і статичні вправи, наприклад, вправи типу вільних; посилання імпульсів для рухів, полегшені рухи (з полегшених вихідних положень), вправи в статичному напруженні, які чергуються з вправами на послаблення, з вольовим напруженням, з опором, з предметами, на спортивних приладах, з приладами та ін.

Пасивні вправи виконуються за допомогою іншої особи. Сюди ж можна віднести і лікування положенням, коригуючі пози та ін.

Дихальні вправи можуть бути статичними (без рухів кінцівок) і динамічними (з одночасним рухом кінцівок). Дихання розрізняють: грудне, черевне і мішане.

Коригуючими вправами усуваються наявні фізичні дефекти, наприклад, при викривленні хребта - його вирівнювання спеціальними вправами. Крім того, в ЛФК використовуються вправи на розвиток координації рухів, вправи з елементами художньої гімнастики.

Прикладні вправи - ходьба, біг, стрибки, метання, повзання, вправи у воді - є свого роду полегшені вправи.

Застосовуються також спортивні вправи - ходьба на лижах, а також
різноманітні ігри тощо.

Механотерапія - вправи, які виконуються за допомогою спеціальних апаратів.

Треба поступово підвищувати дозування вправ добиранням відповідних положень, одночасним охопленням певних м'язових груп, визначенням амплітуди рухів, їх ритму, кількості повторів, темпу вправ, ступеня м'язового напруження,

загальної тривалості занять і їх емоційності, а також кількості включених дихальних вправ і вправ на розслаблення.

Трудотерапія - виконання певних трудових процесів, під час яких хвора дитина робить корисні рухи, що позитивно впливають на лікувальний процес. Трудотерапія сприяє відновленню функцій органа.

Загартування - використання природних сил (сонця, повітря і води). Це комплекси заходів, що здійснюються для підвищення опірності організму до таких шкідливих дій зовнішнього середовища, як значні метеорологічні коливання. Під час загартування вдосконалюються терморегулюючі і захисні властивості організму, поширюється діапазон його фізіологічних регуляцій і підвищується стійкість проти дії хвороботворних агентів. Проводячи загартування хворих дітей, слід враховувати загальний стан кожного, перенесені захворювання, наявність ускладнень, вік, опірність інфекціям і т.д.

Групи для занять лікувальною фізкультурою комплектуються залежно від функціонального стану організму, ступеня хвороби, статі і віку хворих і т.д.

Загальними вимогами до занять з фізичного виховання з учнями спеціальної медичної групи у школі є наступні: навчальна функція - навчити нових рухів і їхньої культури виконання; тренувальна функція (ліквідувати дефіцит фізичної активності, дати імпульс до поліпшення мотивації вдосконалення здоров'я засобами фізичної культури, розвитку, фізичних якостей); оздоровча функція (навички гігієни, профілактика, самоконтроль фізичного стану й корекції відхилень у здоров'ї за рахунок використання спрямованої дії психогігієнічних оздоровчо-загартувальних засобів з оптимальним обсягом навантаження та інтенсивністю їх виконання); виховна функція (навички організації часу, самодисципліни та самовдосконалення фізичних можливостей організму).

Велике значення у створенні психологічної атмосфери процесу навчання має емоційність особи педагога. Ставлення до дитини як до особистості передбачає здатність та вміння педагога ставити себе на місце вихованця, пройматися його станами, почуттями. Коли вчитель розуміє учня - це лише однобічний емоційний зв'язок. Але потрібен і зворотний, щоб учень розумів учителя. Отже, необхідність емоційної взаємодії «учитель – учень» є важливим чинником процесу навчання.

Справжні професіонали учительської роботи в нашій школі культивують теплі, емоційно-забарвлені стосунки з учнями, щиро симпатизують їм і тонко сприймають їх безпосередні потреби. За будь-яких, навіть несприятливих обставин, вони володіють ситуацією, вміють за допомогою гумору, доброго жарту розрядити обстановку, яка погрожує неприємними наслідками.

Досконало знаючи свій предмет, вони викладають його з ентузіазмом і витівкою – завжди зібрано, цілеспрямовано, уникаючи непродуктивних витрат часу на уроці. Професійні вчителі послідовні у своїх вимогах, справедливі, ставляться до дітей з повагою. Але справа не обмежується тільки цим. у професійній діяльності вчителя велику роль відіграє і загальне «самопочуття» його особистості, що визначається «Я концепцією». «Я – концепція» це динамічна система уявлень людини про себе, до якої входить усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших якостей, власне самооцінка, а також суб'єктивне сприйняття зовнішніх факторів.

Наші вчителі впевнені у собі, вважають себе здатними подолати різні життєві проблеми. Вони переконані, що, зіткнувшись із труднощами, зможуть подолати їх, не втрачаючи присутності духу. Вони не схильні сприймати себе як невдах. Вони відчувають, що потрібні іншим людям. Інакше кажучи, вони мають високу самооцінку.


 

На основі вивчення й аналізу шкільної практики, нами запропоновано авторську модель особистості вчителя та визначено основні її складові:

  • відданість учительській професії, любов до дітей;
  • особисті якості; відповідний зовнішній вигляд, розумовий розвиток, сумлінність, чесність, скромність, критичність і самокритичність, висока моральність;
  • володіння знаннями з предмету і вміння успішно викладати навчальний матеріал з урахуванням дидактичних принципів;
  • прагнення і готовність до самоосвіти, самовдосконалення;
  • мовні здібності: виразність, володіння темпом мови;
  • комунікативні якості: вміння знайти потрібний стиль спілкування, в процесі якого утверджувати свій авторитет, уміння імпровізувати, володіти почуттям гумору;
  • прагнення до максимальної гнучкості;
  • здатність до емпатії, тобто розуміння почуттів інших, готовність відгукнутись на їхні безпосередні потреби;
  • вміння надати особистісного забарвлення викладанню;
  • настанова на створення позитивних стимулів для самосприйняття   учнів;
  • емоційна   урівноваженість,   упевненість   у собі, життєрадісність.

Це відбувається на основі діагностики та аналізу стану справ у навчальному закладі, виявлення сильних і слабких сторін власних можливостей, що дозволяє зробити зміни в роботі педагогів, учнів, адміністрації. Важливим етапом в управлінні нововве­деннями є оцінка оточення навчального закладу (позитивного і негативного), прогнозування можливого впливу на результат нововведення.

Важливим показником висококваліфікованої педагогічної роботи є прагнення та бажання бути добрим учителем. У кінцевому результаті - професійний успіх визначається самою особистістю.

 

 

Валеологічне виховання в освітньому закладі здійснюється через співтворчість
вчителя та учня. В.О.Сухомлинський писав: «Турбота про здоров'я дитини - це не просто комплекс санітарно-гігієнічних норм і правил і не зведення вимог до режиму, харчування, праці, відпочинку.

Це, насамперед, турбота про гармонійну повноту всіх фізичних і духовних сил і вінцем цих гармоній є радість творчості». Завдання вчителя полягає у тому, щоб створити умови й залучити дитину до процесу співтворчості, знайти методи, адекватні її психофізіологічним особливостям,
сприяти формуванню валеологічного мислення. Важливо надавати допомогу учневі так, щоб він міг самостійно справитися зі своїми проблемами, створювати умови для того, щоб джерелом активності стали власні внутрішні пізнавальні мотиви.

Особлива роль відводиться педагогам, бо саме від їхніх знань, вмінь, способу життя і стану здоров'я залежить уявлення про здоров'я, закономірності розвитку підростаючого покоління. Педагог із застарілим світоглядом не може сформувати в дітей сучасне уявлення про будову світу, структурну організацію людини, так же, як хворий учитель не зможе виробити у своїх вихованців культуру здоров'я та навички й уміння здорового способу життя.

Досвідчений педагог повинен уміти розпізнати причини ослаблення  уваги, рухового неспокою або, навпаки, пасивності дітей. Надмірна рухливість, зміна пози викликані потребою саморегуляції фізіологічних функцій, допомагають зняти втому, врешті зберегти здоров'я. Робити в таких ситуаціях зауваження, звинувачувати школярів у порушенні дисципліни не варто. Набагато корисніше провести фізкультхвилинку.

Наявні взаємозв'язок пізнавальної та рухової діяльності в процесі навчання. Оптимізація рухової активності під час уроків, причому з урахуванням особливостей конк­ретного дидактичного матеріалу, є запорукою нормального розумового та фізичного розвитку.


Кожен учитель залежно від власної професійної майстерності, фантазії, враховуючи можливості конкретного дитячого колективу, може урізноманітнювати таку роботу.

Використання додаткових рухів під час загальноосвітніх уроків позитивно впливає на моторні зони кори великих півкуль головного мозку, що у свою чергу позначається на таких психічних процесах, як пам'ять, сприйняття, мислення, увага.

Здорова   нація   -   це   насамперед   здорове підростаюче покоління.

Школа повинна стати острівцем людяності й любові, творчості й постійного пошуку, щоб її випускники на все життя за­своїли: якщо хочеш стати щасливим, то слідуй золотому правилу: розум в голові, чесність у серці, здоров'я в тілі. Школа для тих, хто бажає неможливого, має зухвалі плани й надії.

Отже, простір для життєвого вибору, різноманітність конкретних форм самоствердження і самовияву випускника справді неозорі, як неозоре і невичерпне в можливостях свого розвитку саме життя.